Численні воєнні злочини, які скоює на території України держава-агресорка, породжують величезний суспільний запит на справедливість та покарання винних. Якими правовими нормами регулюється індивідуальна відповідальність, на що на сьогодні вже спроможна національна правова система та як застосовуються на практиці норми щодо відповідальності за злочин агресії, виклала у статті “Злочин агресії: український підхід до міжнародного права” для JustTalk Аліна Павлюк, адвокатка, аналітикиня Ukrainian Legal Advisory Group, яка входить до Коаліції “Україна. П’ята ранку”.
Злочин агресії - найтяжчий міжнародний злочин, навколо якого точиться найбільше дискусій. Тут політичні обговорення поєднуються з юридичними процесами, а судові засідання - з міжнародною ареною. Попри дискусії, які тривають навколо реалістичності практики притягнення росіян до індивідуальної відповідальності за агресивні дії держави, Україна прокладає власний шлях у цьому питанні.
Від початку в українському законодавстві була закладена Стаття 437 Кримінального кодексу. Нею передбачена відповідальність за планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни. Як і всі інші статті в розділі злочинів проти миру, вона мала залишатися лише номінальним злочином без перспектив практичного застосування.
Після російського вторгнення у 2014 році стаття 437 ККУ стала практичним інструментом для аналізу відповідальності за події в Криму та на Донбасі. Вироки проти Віктора Януковича та затриманих російських військових (зокрема, Євгена Єрофеєва та Олександра Александрова) привернули увагу міжнародної спільноти.
Натомість, після повномасштабного вторгнення РФ на територію України у 2022 році, список суб’єктів для можливого переслідування українською стороною значно розширився. До нього увійшли депутати та високопосадовці РФ. А кваліфікація їхніх дій часто доповнювалася чи конкурувала зі статтею 110 ККУ (“Посягання на територіальну недоторканість і цілісність України”). Різні підходи на рівні розслідування до суб’єкта відповідальності за злочин агресії вимагали роз’яснення від Верховного Суду.
Попри різні ініціативи, Кримінальний Кодекс України все ще не відповідає підходам міжнародного кримінального й гуманітарного права. Натомість національні суди у своїй практиці змушені шукати компромісні рішення, які дозволять розглядати результати розслідувань крізь призму відповідних національних стандартів.
Після десяти років із моменту реєстрації перших проваджень за статтею 437 ККУ, було опубліковано позицію Верховного Суду із цього питання. Пропонується досить чіткий перелік можливих суб’єктів злочину за статтею 437, серед яких, зокрема: глави держав та урядів, члени парламенту, лідери політичних партій, дипломати, керівники спецслужб, командири збройних сил, підпорядкованих державі, а також незаконних воєнізованих чи збройних формувань тощо.
10.04.2024
