Понад мільйон українських дітей на окупованих територіях навчаються за російськими федеральними стандартами, які транслюють пропагандистські ідеї та заперечують існування України і українців як окремої нації. Про різні боки того, якими є наслідки такого впливу, що з цим робити і які завдання стоять як перед державною системою, так і перед суспільством, обговорювали експерти у рамках заходу в медіацентрі «Україна-Укрінформ», який організувала коаліція «Україна. П’ята ранку».
На новоокупованих територіях Росія реалізовує «кримський сценарій», але жорсткіше та інтенсивніше
Ордер на арешт Уповноваженої при Президентові Російської Федерації з прав дитини Марії Львової-Бєлової наробив галасу. Але в тіні цієї події залишилися діти, які перебувають на окупованих територіях. Таких, за словами голови Центру громадянської просвіти «Альменда» Валентини Потапової, лише у Криму налічується 458 тисяч.
Освітній та виховний вплив, якого зазнає юне покоління, спрямований на те, щоб позбавити їх української приналежності й через ідеологічний інструментарій перемістити з однієї групи до іншої.
«У дітей була культурна самобутність, вони вважали себе громадянами України, але потім відбулась окупація, внаслідок чого росіяни знищили все, що було в системі української освіти. Жах ситуації в тому, що ці діти нікуди не можуть подітися. Коли “кримський сценарій” почали застосовувати до Запорізької і Херсонської областей, перше, що зробили окупанти, — інтегрували освітнє поле РФ», — каже Валентина Потапова.
За її словами, батьків, які намагаються протистояти такому впливу, карають. Правозахисники знають мінімум про п’ять штрафів, які наклали на батьків у Бердянську за те, що їхні діти не відвідують російських шкіл, а навчаються дистанційно за українськими програмами.
«На освіту, як шкільну, так і неформальну, з російського федерального бюджету виділяється багато коштів. Це як каток, що проходиться по наших дітях. На жаль, якщо розглядати це з погляду міжнародного гуманітарного права, таке порушення вважається несерйозним, порівняно із тим же фізичним переміщенням дітей. Тому росіяни відчувають безкарність і продовжують поширювати цю систему. Якщо не буде змін у сприйнятті цього злочину, це буде спонукати й інші держави використовувати подібний сценарій», — додає Валентина Потапова і каже, що українська влада має «побачити» цих дітей.
Валентина Потапова. Фото: Ukraine Media Centre Kyiv«Я б хотіла, щоб у структурі Міністерства освіти з’явився нарешті директорат освіти окупованих територій. Освітою має займатися профільне міністерство, а не Мінреінтеграції, яке і так має купу різних задач. Міністр Лісовий у своїй публічній комунікації згадав про дітей, які здобувають освіту в європейських країнах. Він сказав, що це наші діти і Україна буде про них дбати, але він не згадав про мільйон дітей, які зараз вимушено здобувають освіту на окупованих територіях», — додає правозахисниця.
Вплив на дітей через освіту містить в собі ознаки кількох злочинів
Понад 130 підручників стали матеріалом для детального аналізу того, які наративи Росія просуває через освітню площину. Один із ключових — заклик до всеросійської ідентичності і акцент на тому, що інші ідентичності на території РФ не можуть існувати. З цього виростає думка про те, що всі, хто живе в Росії і на окупованих нею територіях, повинні бути патріотами та мають бути готові покласти здоров’я та життя за неї.
«Як юристка я бачу кілька порушень з погляду міжнародного гуманітарного права. Держава, яка захопила території, має залишити там ті устрої, які були до окупації. Тобто освіта має розвиватися за українськими стандартами. Росія ігнорує всі закони і порядки, продовжує перекладати свою політику на освітні процеси, спричиняє до втрати дітьми своєї української ідентичності. У їхніх книжках прямим текстом написано: України як держави не існує, українців як нації немає, є лише росіяни», — каже Дарина Підгорна, юристка Регіонального центру прав людини.
Дарина Підгорна. Фото: Ukraine Media Centre KyivВона наголошує, що через навчальні програми Росія активно просуває мілітаризацію, чинить воєнні злочини та злочини проти людяності. За словами Підгорної, у Конвенції про запобігання злочину геноциду не знайшлося місця політиці щодо освіти і культури. Її відкинули як таку, що не несе смертельної загрози для людини.
«Засудити Росію [за насадження власної освітньої системи — Ред.] за міжнародними нормами не можна. Ефективного методу протидії, крім засудження і розголосу на всіх рівнях, поки не видно. Але варто думати, що робити після деокупації? Там люди жили дев’ять років, але лише торік держава Україна разом з іноземними урядами проголосила бачення того, як будуть відбуватися процеси примирення і відбудови», — говорить Дарина Підгорна.
Про важливість журналістських розслідувань
Навчальні заклади, які працюють під юрисдикцією РФ, їхні педагогічні колективи та керівництво є поплічниками викрадень дітей та їх потрапляння у російський освітній процес. Як це сталося з двома дівчатами, які були вивезені з Херсона спочатку до Криму, а потім Генічеська. Загалом вони провели в окупації 11 місяців, не маючи змоги повернутися додому.
Анна Бабінець керує незалежною розслідувальною агенцією «Слідство.Інфо», яка зняла фільм «Втеча від росіян». Журналістська команда сприяла у поверненні вивезених дівчат додому. Будучи в Криму, героїні стрічки весь цей час виказували свою проукраїнську позицію, за що їх погрожували покарати і через що їх переправили в Генічеськ у значно гірші умови.
«Ми бачили, що дітей вивозили нібито на відпочинок — в Анапу, ще кудись, і не повертали. Система освіти РФ — співучасники викрадення дітей. Саме школи, університети, училища пропонували ці виїзди, говорячи, що це на кілька тижнів. Але ніколи не повертали дітей», — наголошує Бабінець.
Анна Бабінець. Фото: Ukraine Media Centre KyivНавчання в російських школах чи училищах фактично перетворюється на «промивання мозку»: дітей змушують щоденно вставати під російський гімн, проводять політінформацію, яку називають «розмови про важливе».
«Потрібно, щоб у світі побачили, що така освіта — це пресування дітей і діалог з позиції сили. Вся російська система ставиться до дітей, як до своєї власності, перешкоджає їм повернутися додому. Журналісти мають показувати наслідки цієї “освіти”: коли російські військові, 18–20-річні хлопці з Криму, на боці російської армії воюють проти України, а у 2014 році вони були десятирічними, коли Росія захопила Крим. І ось ці юнаки, виховані в російській реальності, прийшли воювати зі своїми співгромадянами», — резюмує Анна Бабінець.
Про стратегію роботи після деокупації
Підручники є лише частиною російської пропаганди.
«Стратегія виховання та едукації передбачає тривалий вплив. Якщо інформаційна ізоляція та перебування дітей у такому просторі триватиме, діти приймуть цю ідеологію, бо довкола них є ситуація і середовище, де у них нема вибору. Через 2,5–3 роки людина, яка живе в однорідному інформаційному середовищі, набуває ознак цього середовища. За дев’ять років в окупації люди сформувалися у такій ситуації — це втрачене покоління», — коментує соціальний психолог Олег Покальчук.
За його словами, Росія діє як тоталітарна секта, а вся стратегія її освітнього впливу — непедагогічна. Після деокупації працювати з людьми із звільнених територій можна за допомогою десегрегації — розділення групи, поміщення цих людей в проукраїнське середовище, щоб з ними найперше говорили їхні ровесники, а не старші.
07.04.2023
