Ольга Решетилова – журналістка та правозахисниця. Коли у 2014 році росія вдерлася на територію України, громадянське суспільство вступило у боротьбу за українську державність і підставило державі плече. Зокрема, почало досліджувати докази російської агресії та воєнних злочинів на території України. Так утворилась і Медійна ініціатива за права людини, яку заснувала Решетилова разом із колегами.
У лютому 2022-го українські правозахисні організації об’єдналися в коаліцію “Україна. 5 ранку”. З цього часу Ольга та її колеги безупинно досліджують докази російських звірств, розшукують полонених і розповідають світові про війну в Україні.
В інтерв’ю медіа ГРУНТ Ольга Решетилова розповідає про те, чому виник скандал із Amnesty International, як іноземні “експерти” заробляють на війні в Україні, чому нам не варто мовчати про полонених, і як підтримувати родичів українських захисників.
– Після заяви Amnesty International зі звинуваченням наших військових у використанні цивільних об’єктів знову актуалізувалася тема, що міжнародні правозахисні та гуманітарні організації неспроможні. Складається враження, що вони живуть у паралельній реальності. Як ти думаєш, чому так відбувається?
– Якщо ми говоримо про Amnesty International – то це пласт багаторівневих проблем. Цей прес-реліз – це вже наслідок абсолютної забюрократизованості, відірваності від контексту, провалу комунікації з місцевими офісами, бажання бути над процесом. Усе це призвело до того, що абсолютно нівелюється поняття “агресор” і “жертва”.
Різні правозахисні, юридичні міжнародні організації з 2014 року стверджували, що неможливо довести ефективний контроль росії за Донбасом: недостатньо доказів. Медійна ініціатива за права людини ще до повномасштабного вторгнення почала вивчення квазіправових “республік”, створених росією на окупованих Донецькій і Луганській областях. Якщо знати контекст і інтенсивно працювати над доведенням, то можна було ще в 2015-2016 роках говорити про ефективний контроль росії за Донбасом. І це, мені здається, дозволило б нам уникнути того, що ми бачимо зараз.
З одного боку, звіт Amnesty – це наслідок аморфності правозахисного руху щодо конфлікту в Україні. З іншого – початок великої реформи і перевороту у світовому правозахисному русі, який започатковують українці. Те, що звільнився український офіс Amnesty, спричинило ефект доміно, який або реформує, або знищить саму Amnesty. Бо невідомо, що з ними буде після того, як вони лажанули так жорстко.
– Ти сказала, що деякі міжнародні експерти фактично блокують доведення російського контролю над окупованим Донбасом. Але в багатьох правозахисних організаціях є офіси в Україні. Чому не береться до уваги експертність людей, які безпосередньо працюють на місці?
– Нам і самим треба пройти цей урок і підтримувати один одного. Тому що після 24 лютого наші журналісти включали в ефір міжнародних експертів, ігноруючи той факт, що в Україні є велика кількість правозахисних організацій, які працюють з війною з лютого 2014 року, і найкраще знають український контекст, ситуацію на окупованих територіях.
Але є інші історії, коли сюди приїжджають міжнародні експерти просто для заробітку. Які їздять від країни до країни, від конфлікту до конфлікту, відчуваючи запах крові. “Nothing personal, just business”. Дуже часто це навіть не правозахисні організації, а комерційні, які ніби теж працюють зі збройними конфліктами. І отримують великі гранти від урядів. Є, наприклад, комерційна організація, представники якої ще в грудні минулого року казали, що не бачать ефективного контролю росії за Донбасом, а після 24 лютого знову набрали грошей в урядів і прилетіли сюди.
Була цікава історія. Тодішня прокурорка Ірина Венедіктова влаштувала зустріч із українськими правозахисними організаціями щодо документування воєнних злочинів. І прийшов на цю зустріч незапрошений керівник комерційної організації, яка не є ні українською, ні правозахисною. Я на цій зустрічі висловила думку, що українські слідчі групи можна підсилити представниками правозахисних організацій – тоді і слідчим була б допомога, і ми мали б доступ документувати злочини для міжнародних інстанцій. Ця ідея сподобалася Офісу генпрокурора. Ми домовилися, що обговоримо механізм. На наступній зустрічі нас просто поставили перед фактом, що до цих мобільних слідчих груп буде долучено представників саме цієї неукраїнської неправозахисної комерційної організації.
Зарплата такого експерта – 8 тисяч доларів. І цей міжнародний експерт прийде до наших слідчих, які отримують 15 тисяч гривень. Я бачила цих слідчих в Бучі, Ірпені – ці люди просто 24/7 працюють, не бачать сімей. І тут приїжджають гламурні міжнародні експерти, які починають щось розповідати.
– А яка функція таких експертів?
– Консультувати, радити. Явно вони не будуть самі проводити ексгумацію.
– В Україні існує правозахисна коаліція з 30 професійних організацій, які точно перебувають в контексті. Чому ми все одно покладаємося на іноземців?
– Нам дуже хочеться, щоб світ бачив, розумів, що тут відбувається. З іншого боку, можливо, є якийсь провінціалізм – хочеться, щоб дядя з Вашингтона чи тьотя з Лондона сказали, що у вас відбуваються воєні злочини.
Але вони все одно часто послуговуються нашою інформацією. Тому навіть те, про що вам скажуть із Вашингтона, Нью-Йорка чи Відня – це все одно висловлюється на основі нашої інформації, бо ми не просто її зібрали і сидимо, ми далі її доводимо до світової спільноти.
15.08.2022
