"Українська правда" вирішила розібратись, де проходить межа між колабораціонізмом і виживанням в окупації. Де її проводить український закон і чому на практиці виникають проблеми. Як цю межу визначали в світі і чи можемо ми орієнтуватись на іноземний досвід.
Як і кого в Україні зараз карають за колабораціонізм
Попри довгі роки окупації Криму й частини Донеччини та Луганщини, в українському кримінальному кодексі не було статті про колабораціонізм аж до 2022 року.
Весь цей час проти силовиків і суддів відкривали справи за держзраду. Щодо мешканців, які, наприклад, допомагали росіянам із фейковими "референдумами" – за "посягання на територіальну цілісність". Також проти колаборантів застосовували статті про "захоплення влади" та "участь у терористичній організації".
Не кожен, хто так чи інакше допомагав ворогу, підпадав під ці визначення. Оскільки все це – важкі злочини, які потребують особливої уваги в доказах.
"А співпраця на побутовому рівні не була криміналізована, – розповідає Олена Луньова, правозахисниця Центру прав людини ZMINA. – І весь час виникало питання про людей, які співпрацюють з окупантами".
У суспільстві вже з 2014-го наростав запит на покарання зрадників. Гюндуз Мамедов, який у 2016-2019 роках очолював прокуратуру Криму, пояснює, який баланс знайшли правоохоронці:
"Ми встановили понад 22 тисячі людей, які на момент окупації Криму працювали в правоохоронних органах. Багато з них залишились там і продовжили працювати на окупаційну владу. Притягати до відповідальності почали тих, хто мав стосунок до переслідування громадян. А по всіх інших – чекали, коли щось у законі зміниться, коли з'явиться м'якша кваліфікація".
Протягом 2021 року – останнього перед повномасштабною війною – силовики завели 208 справ про держзраду і ще 276 загалом за статтями про повалення влади, посягання на недоторканність України тощо.
Стаття про колабораціонізм так і не з'являлась в законі, оскільки правники не могли дійти спільної думки, як її виписати. Адже закон вимагає чітко формулювати: які саме дії будуть покарані.
"Коли починались обговорення "давайте криміналізуємо співпрацю", ми в цих дискусіях ніколи не могли дійти до вичерпного переліку діянь, які мають вважатись злочином. Співпраця – це дуже широке поняття, – розповідає Луньова. – І весь цей час у дискусіях перемагали аргументи, що краще не чіпати, ніж криміналізувати і отримати суттєві порушення прав людини".
Правозахисники раз у раз пояснювали: життя в окупації не є злочином, а жити тривалий час на території і зовсім не взаємодіяти з тими, хто її контролює, неможливо.
У парламенті лежали два законопроєкти про колабораціонізм. Один із них поданий у 2021-му від "Слуги народу", згодом він і був ухвалений.
Олена Луньова пригадує, як цей проєкт обговорювали на комітеті – тоді Офіс генпрокурора разом із Міністерством внутрішніх справ виступали проти формулювань, підготовлених депутатами. Оскільки вони зробили би злочинцями занадто широке коло людей. Науково-експертне управління Ради дало свій висновок, де йшлося про низку недоліків ініціативи нардепів.
29.05.2023
