Автор - Артур Пріхно, МІПЛ, коаліція "Україна. П’ята ранку"
"Зазвичай судові процеси над імовірними воєнними злочинцями відбуваються після завершення війни. Чому у вас вони вже тривають?" — запитали якось французькі журналісти, які досліджують тему правосуддя в Україні.
Це запитання, що може виникнути в іноземців, для українців може звучати дивно, адже в Україні вже зараз, поки війна триває, є величезний суспільний запит на справедливість. А отже, на притягнення воєнних злочинців до відповідальності.
Окрім того, для України політично важливо показати себе з найкращого боку в той час, коли ми розраховуємо на міжнародне правосуддя для найвищої ланки воєнних злочинців, як-от для російського політичного та військового керівництва. Розслідування їхніх злочинів прокурором Міжнародного кримінального суду в Гаазі (та, сподіваємося, судовий розгляд і вироки) важливі тим, що світове співтовариство має довіру до неупередженості цих органів.
Чи можуть і українські суди так само справедливо та неупереджено переслідувати воєнних злочинців, не чекаючи на МКС? Тим більше коли в Україні немає ані судової практики засудження саме за воєнні злочини, а судді перебувають під суспільним тиском.
Юристи наголошують: це можливо. Але наразі українським судам важливо брати не кількістю, а якістю – зокрема, аргументувати застосування тих чи інших норм міжнародного гуманітарного права (МГП), пояснювати свої рішення таким чином, аби вони були зрозумілі пересічному спостерігачу.
Наразі це виходить не завжди – що нескладно проілюструвати на прикладі двох процесів проти російських військових, яких суд визнав винними у вчиненні воєнних злочинів.
У Кримінальному кодексі України (ККУ) поняття "воєнний злочин" не закріплене, як і поняття "злочини проти людяності".
"Однак це не означає, що за нашим кримінальним законом неможливо притягнути до відповідальності за вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності", — каже Андрій Яковлєв, керуючий партнер АО "Амбрела" та експерт Медійної ініціативи за права людини.
Юрист зазначає, що стаття 438 ККУ, що має назву "Порушення законів та звичаїв війни", дозволяє слідчим та суду напряму використовувати норми міжнародного права та передбачає від 8 років до довічного ув’язнення. Ось який предмет злочину визначає ця стаття:
"Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни <…>, а також віддання наказу про вчинення таких дій".
Назва "закони та звичаї війни" — не українське нововведення. Вона може здаватися дивною (мовляв, війна — це ж все одно беззаконня). Однак він походить від часів, коли війни були значно більш "звичною" справою навіть для Європи, і світові гравці об’єдналися, щоби встановити правила, які обмежують безглузду жорстокість під час збройних конфліктів.
У сучасному світі будь-який збройний конфлікт дає старт застосуванню спеціальних норм – міжнародного гуманітарного права, яке обмежує засоби та методи ведення війни, захищає цивільних осіб і тих, хто перестав бути учасником бойових дій, як-от поранених та полонених. Це Гаазькі конвенції про закони та злочини війни, Женевські конвенції та додаткові протоколи до них, а також звичаєве право.
Отже, українські суди мають користуватися цими нормами під час ухвалення вироків.
12.05.2023
